Дядьора Юрій Анатолійович

Дядьора Юрій Анатолійович народився 11 лютого 1977 року у багатодітній родині в с.Добра, в якій зростало 7 дітей, він був найменший.

У 1984 році пішов до 1 класу Добрянської школи.

У 1994 році після закінчення навчання, вступив до Буцького професійного училища, де здобув робітничу професію.

Працював у місцевому колгоспі.

Одружився, мав двох доньок.

У січні 2023 року був призваний до лав Збройних Сил Україні. Куп’янськ став його першим складним випробовуванням, далі – Суми, де отримав поранення. Але навіть перебуваючи у лікарняних стінах, він прагнув повернутися до своїх побратимів.

У 2025 році доля знову підкинула тяжке випробування – онкологія… 11 курсів хіміотерапій, 11 разів він переживав тяжкий біль та вірив, що переможе.

11 лютого 2026 року, перебуваючи у військовій частині, Юрію Анатолійовичу виповнилося 49 років.

12 лютого 2026 року – назавжди 49…

Він був воїном честі. Тихим, але твердим. Спокійним, але рішучим. Людиною, яка завжди стояла на своєму місці й виконувала свою роботу до кінця.

Він навчив своїх дітей тримати слово, бути чесними, дорослими, самостійними.

Його любили, його поважали, його пам’ятатимуть. Про нього говорять лише добрі слова — і це найбільша цінність, яку людина залишає після себе.

Найрідніші, кого він найбільше любив і заради кого жив, — це його родина: доньки Яна та Іванна, сестри Людмила, Ольга, Валентина, Ніна, Наталія та брат Михайло.

Юрій Анатолійович пішов із життя 12 лютого 2026 року у населеному пункті Златопіль Лозівського району Харківської області, проте його шлях не завершився. Він продовжується в його дітях, у спогадах близьких, у його службі, у його вчинках і в кожному серці, яке він торкнувся.