Самишкін Володимир Борисович

  Самишкін Володимир Борисович народився 12 жовтня 1992 року в місті Ашхабад (Туркменістан). У 2005 році він разом з мамою переїжджають на Черкащину, де він навчається в Молодецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. У 2008 році залишається сиротою. Під опіку його бере сестра Ельвіра. Після закінчення 9 класу він навчається в Черкаському професійному ліцеї, мріючи здобути професію слюсара-механіка. Провчившись там 3 роки, хлопець залишається працювати в Черкасах.У 2012 році він повертається додому, до сестри і готується до контрактної служби в десантних військах. Далі конкурсний відбір і Володимир уклав контракт з 25 повітряною десантною бригадою, що в Дніпропетровській області. За перший рік служби він здійснив 5 стрибків з парашутом, навчився основам рукопашного бою та самооборони, освоїв стрілецьку зброю, в тому числі важку. У складі зведеного батальйону 25 десантної бригади брав участь у параді високо мобільних військ України.

14 лютого 2014 року 25-та окрема повітряно-десантна бригада в кількості 60 осіб (в тому числі Володимир) здійснила дводобовий марш в селище Перевальне,що в Криму на полігон 36-ї бригади Берегової охорони Збройних Сил України. Потім з іншими підрозділами бригади, рота була перекинута на південь Донецької області для прикриття ділянки російсько-українського кордону. Там вона і зустріла початок АТО… У складі 3роти батальону 25 бригади Володя пройшов шлях від Красного Лиману, Слов’янська, Ямполя, Миколаївки, Семенівки, Амросіївки. Хоч був водієм-механіком БМД, часто він і його бойові товариші ходили в розвідку. За успішно проведені бойові операції і в зв’язку з легкими осколковими пораненнями Володимиру було надано відпустку.

Та замість 10 днів відпустки він відпочивав усього 5 днів, бо терміново відкликали в частину. 28 липня 2014 року десантники 25 бригади вивісили прапор України над міськвиконкомом міста Дебальцеве, звільнивши місто від терористів… А далі бої в напівоточенні поблизу Шахтарська.

Потім, з програми ТСН рідні дізналися, що  31 липня 2014 року колона десантників з 200-т осіб потрапила під обстріл установок «Град». Було багато поранених і 10 загиблих. За усним наказом командира, добровольці на 3-х машинах БМД зголосилися відвернути увагу на себе, щоб колона з пораненими могла пройти далі.

БМД-703, водієм-механіком якої був Володя, йшла першою. Виконуючи поставлене завдання, вони виїхали до блокпоста сепаратистів, яких підтримували вогнем танки. Пряме попадання ворожого танка в БМД-703 і вибух боєустановки не залишили ніякої надії екіпажу. Всі загинули на місці. Наступним пострілом танка була збита гусениця другого БМД. Почалась перестрілка, яка не дала можливості забрати тіла загиблих товаришів… Володимир разом з сімома своїми бойовими товаришами був похований в м. Шахтарськ, на місці загибелі, біля Храму.

Ціною свого життя екіпаж БМД-703 дав можливість вийти з оточення своїм товаришам. Тіла загиблих десантників група «Чорний тюльпан» змогла привезти тільки в жовтні 2014 року. За два дні до річниці загибелі, 29 липня 2015 року, збіглася ДНК експертиза. Протягом року Самишкін Володимир вважався безвісти зниклим. Він і його бойові товариші, пройшли весь цей шлях разом, одним екіпажем, і поховані теж разом на Краснопільському військовому кладовищі містаДніпропетровськ.

14 серпня 2015 року  на Алеї Слави біля обласної адміністрації міста Дніпропетровськ загиблим десантникам 25 бригади встановлено меморіал та пам'ятні плити з їхніми іменами. 20 серпня 2015 року Самишкін Володимир Борисович, посмертно був представлений до державної нагороди. 22 вересня 2015 року був виданий Указ Президента України №553 «Про відзначення державними нагородами» за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня Самишкіна Володимира Борисовича -  посмертно.