Назавжди в строю: На Маньківщині попрощалися із загиблим Героєм БОРОДІЄНКОМ Миколою Олександровичем
Сьогодні минає 604-ий день війни від початку повномасштабного вторгнення, яке розпочала армія російської федерації проти України. Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забирає життя як цивільного населення так і найкращих наших воїнів, які боронили свою рідну землю від лихого ворога, який приніс розруху, смерть, нечуване горе і сльози в усі куточки нашої багатостраждальної неньки України.
Нав’язана фашистським, путінським режимом, а також освячена та схвалена московським патріархом Кирилом на братовбиство, війна забрала вже тисячі життів українців, які були кращим цвітом нації.
Чорний ворон смерті знову приніс трагічну звістку у нашу Маньківську громаду, викарбувавши ім’я ще одного Героя у скорботній Книзі болю...
Бородієнко Микола Олександрович загинув 12 жовтня 2023 року, захищаючи Україну від російських агресорів під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Макіївка Сватівського району Луганської області…
Народився Микола Олександрович 15 грудня 1986 року в звичайній сільській сім’ї. Разом з братом-близнюком, як і всі однолітки, пішов до Рогівської школи та закінчив 11 класів. Після отримання загальної середньої освіти, почав працювати на різних роботах. Деякий час був в м.Києві, опісля повернувся в село і працював в бригаді майстрів з поглиблення, копання та чистки криниць. Напевно, саме за цією діяльністю його багато хто знав в нашому районі та за його межами. В 2014 році Микола пережив непоправну втрату свого батька - Олександра Вікторовича, який безмежно любив своїх дітей та був для них прикладом та опорою. Будучи люблячим сином та турботливим братом, Микола Олександрович завжди підтримував рідних та близьких, приходив на допомогу, не чекаючи прохань. Для друзів він був спокійним, надійним другом, а для односельчан молодим, простим сільським хлопцем, який не цурався роботи.
В березні цього року, не маючи бойового досвіду, Микола пішов захищати Вітчизну. Для матері, Олени Дмитрівни, було вкрай важко прийняти рішення свого сина. Та попри сльози і благання він, не роздумуючи, проміняв тихе, спокійне життя на суворі будні воїна-захисника, захищаючи Батьківщину від російських агресорів і найманців. Не шкодуючи власного здоров’я, Микола з честю виконував свій синівський обов’язок перед Батьківщиною. За час проходження служби він користувався повагою та авторитетом серед бойових товаришів. Останні місяці повномасштабної війни росії проти України воював напередовій - у найгарячіших точках. Під час одного з боїв життя Миколи Олександровича навіки обірвалося. Згасла життєва зоря молодого хлопця, сина, брата.
Цей біль не заживе ніколи. Але нехай рідних підтримує думка про те, що Микола віддав своє молоде життя за рідну Україну, за свій народ і загинув, як справжній воїн, як справжній герой на полі бою. Сумуємо разом з Вами, низько схиляємо голови у скорботі. Нехай душа загиблого Миколи знайде вічний спокій.
Спи спокійно, Солдате. Добрий, світлий спомин про хороброго, щирого патріота і захисника назавжди закарбується священною пам’яттю в серці кожного, хто його любив, шанував, знав.
Схиляємо голови і пам’ятаймо всіх, хто віддав життя за рідну землю, соборну та незалежну Україну.
Герої не вмирають, їх пам’ятають вічно.
Вічна пам’ять тобі, Миколо!
Слава Збройним Силам України !!!
Слава Героям !!! Слава Україні !!!
