ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ЕВАКУАЦІЇ

Необхідність покинути свій дім, щоб врятуватися від наслідків війни, є ситуацією сильного стресу. Ми зібрали поради, які допоможуть структурувати план дій на випадок евакуації, а також налаштувати на переїзд наймолодших і найстарших членів сім'ї — для них цей крок особливо складний емоційно та психологічно.

Інформаційне підгрунтя

Оповіщення про евакуацію відбувається через усі наявні засоби комунікації — радіо, телебачення, мобільний зв'язок, соціальні мережі, месенджери, рухомі групи з гучномовцями. У цій інформації будуть зазначені важливі для вас деталі: план евакуації, пункти збору, маршрути руху, контакти штабів евакуації.

Зберіть необхідні документи та речі

Усі речі, потрібні для евакуації, можна умовно поділити на такі групи: документи, гроші, ліки та особисті речі.

Разом з оригіналами документів обов'язково візьміть копії. Можна також зробити фото документів і завантажити їх у хмарне сховище. У рюкзак дитини покладіть копії свідоцтва про народження та паспортних даних батьків.

Оригінал документа, який посвідчує особу, не ховайте далеко, щоб за потреби швидко його дістати (наприклад, перед посадкою в автобус чи на блокпосту).

Обов'язково візьміть запас ліків, які ви та члени сім'ї приймаєте постійно. Також покладіть до аптечки папірець із базовою медичною інформацією про кожного учасника евакуації: група крові, інформація про можливу алергію, в тому числі на лікарські препарати, хронічні хвороби, перелік «постійних» ліків та рецепт до них, прізвища й мобільні телефони ваших лікарів.

У найменшого члена сім'ї має бути своя аптечка — з аналогами «дорослих» препаратів, дозволених дітям різного віку.

Відмовтеся від камуфльованого одягу, рюкзака чи берців у відтінках кольору хакі, щоб вас не переплутали з військовими. 

Категорично заборонено брати з собою в евакуацію зброю — ні вогнепальну, ні травматичну, ні пневматичну.

Налаштуйте на необхідність евакуації близьких

Вимушений переїзд — стрес для кожного з членів сім'ї, особливо — для наймолодших та найстарших.

Рідна домівка, спогади, влаштоване життя й умови, страх перед новим, труднощі в адаптації, тривожність бути «тягарем» для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього. Все це — можливі аргументи літньої людини проти евакуації.

Визначте найголовніший «стоп» у людини і раціонально підійдіть до його вирішення. Якщо людину «тримає» будинок, проговоріть, що переїзд в іншу місцевість – явище тимчасове. Якщо страх бути тягарем — продумайте, які служби надаватимуть підтримку в евакуації. Дізнайтесь якомога більше про захист літніх людей у регіоні, куди прямуєте. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.

Спостерігайте за тим, які в літньої людини аргументи «проти». Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації. Наприклад, цінне для людини — діти й онуки. Тоді наголошуйте, що евакуація разом — можливість не розлучатися, допомагати. Дайте час на обдумування і повертайтеся до розмови, але вже з фотографіями онуків. Можна тепло і м'яко згадати якісь приємні моменти, попросивши не позбавляти дітей таких радощів. Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, розуміти, що у них все гаразд. Це в жодному разі не маніпуляція, а спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.

Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лась про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме.

Якщо їдете з дитиною, починайте підготовку з пояснення — що таке евакуація та чому ви лишаєте дім. Радимо казати так: «Ми робимо все можливе, щоб ти був/-ла у безпеці. І ми будемо у безпеці. Зараз нам з тобою важливо виїхати в інше місце. Ми будемо весь час поряд». Донесіть до дитини, що вона може поставити вам будь-які запитання, а також дізнаватися про все, що її цікавить і непокоїть. Можливо, вам допоможе цей список відповідей на найпоширеніші питання дітей.

Обов'язково поцікавтесь, яку улюблену іграшку дитина хоче взяти з собою.

Другий етап підготовки — розповісти про правила поведінки. Не відходити від батьків. Не спілкуватися з чужими людьми. Якщо загубився/-лась, звернися до дорослих, передусім поліцейського або військового у формі. Якщо їх немає — до інших дорослих. У Національній поліції України просять пояснювати дитині, що не можна торкатися кинутої валізи, телефона чи іграшки, яку вона могла побачити.

Переконайтеся, що дитина знає ім'я та прізвище — своє і когось із дорослих. Хорошим рішенням буде прикріпити бирку з усіма контактними даними до одягу, який дитина не залишить (до светра чи штанців, а не до рюкзака чи куртки, які вона може зняти й забути). Можна написати цю ж інформацію на руці дитини (ближче до ліктя, де напис довше не буде стиратися).

Психологи рекомендують давати дитині доручення, яке їй під силу: стежити за рюкзачком, піклуватися про іграшку, пити воду тощо.

Сприймайте спокійно різні реакції дитини, адже у тривожному стані вона може стати гіперактивною, примхливою, млявою. Якщо дитина вередує чи скаржиться, вислухайте. Це дасть їй можливість спертися на ваше терпіння та розуміння.