Герої не вмирають! В Маньківці навколішки попрощалися з загиблим на війні Героєм Олександром Носовим
Сьогодні минає 726-ий день війни від початку повномасштабного вторгнення, яке розпочала армія російської федерації проти України. Страшна війна похмурим суворим ранком постукала до нас у двері, непроханою гостею прийшла на наш поріг з чорними та пустими від горя очима. Ця лиха сила залишає після себе зруйновані міста і села, приносить із собою багато горя та страждань, несе біль, смуток, сльози. 14 лютого 2024 року страшна, сумна та трагічна звістка сколихнула Попівський старостинський округ та всю Маньківську громаду. Обірвалося життя 23 річного воїна, захисника, жителя нашої громади - Носова Олександра Юрійовича, 24 березня 2000 року народження.
Народився Олександр 24 березня 2000 року в багатодітній сім’ї в селі Зелений Гай, виховувався у Попівському дошкільному навчальному закладі, потім навчався в Попівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, а згодом продовжив навчання в Державному навчальному закладі «Буцький професійний ліцей», де здобув професію водія.
Закінчивши навчання, молодий хлопець працював у будівельній організації в місті Ірпінь. З травня 2020 року по грудень 2021 року юнак проходив строкову військову службу на посаді водія пожежної машини. Відслуживши, повернувся на будівництво в місто Ірпінь, уже завскладом. У молодого хлопця було багато планів на майбутнє: він хотів збудувати власне житло, одружитися на коханій дівчині, ніжно пригорнути до грудей сина та дочку, він хотів просто жити, прокидатися в своїй домівці, бачити своїх рідних і друзів, але клята війна в одну мить перекреслила всі його мрії та сподівання…
Коли почалася повномасштабна війна, Олександр з'явився до військкомату, висловивши готовність захищати Україну, тож був мобілізований уже з перших днів. Солдат Носов Олександр Юрійович був водієм автомобільного відділення зенітно – ракетного дивізіону, брав участь у бойових діях, ще у зовсім молодому віці він пройшов горнила війни, відповідально виконував свої функціональні обов'язки, мав твердий характер, був щирим, товариським, подільчивим зі своїми побратимами, мужнім, витривалим і принциповим у справі захисту своєї країни. 19 січня 2024 року Олександра Юрійовича нагороджено медаллю «За відвагу».
Вірний військовій присязі на вірність українському народові, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, воїн-земляк трагічно загинув 14 лютого 2024 року, поблизу села Сергіївка Донецької області.
Уся Маньківська громада розділяє страшний біль і невимовне горе, котре пронизує душі рідних і близьких, висловлює щирі слова співчуття родині. Нехай Господь прийме його у свої обійми, подарує вічний спокій зраненій молодій душі та полегшить гіркоту утрати дорогої та рідної людини, нашого Захисника.
Спи спокійно, Солдате. Добрий, світлий спомин про хороброго, щирого патріота і захисника назавжди закарбується священною пам’яттю в серці кожного, хто його любив, шанував, знав.
Схиляємо голови і пам’ятаймо всіх, хто віддав життя за рідну землю, соборну та незалежну Україну. Нехай душа загиблого Олександра знайде вічний спокій. Герої не вмирають, їх пам’ятають вічно.
Вічна пам’ять тобі, Олександре.
Слава Збройним Силам України !!!
Слава Україні !!!
