Навіки в строю: на Маньківщині навколішки попрощалися із загиблим Героєм-захисником Миколою Деркачом
Сьогодні минає 792-ий день війни від початку повномасштабного вторгнення, яке розпочала армія російської федерації проти України. Знову пекучий біль і гіркий смуток війни торкнувся нашої Маньківської громади, з яким неможливо змиритися та прийняти. Жорстока війна не перестає нагадувати про себе.
Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забирає життя як цивільного населення так і найкращих наших воїнів, які боронили свою рідну землю від лихого ворога, який приніс розруху, смерть, нечуване горе і сльози в усі куточки нашої багатостраждальної неньки України.
Нав’язана фашистським, путінським режимом, а також освячена та схвалена московським патріархом Кирилом на братовбиство, війна забрала вже тисячі життів українців, які були кращим цвітом нації.
Чорний ворон смерті знову приніс трагічну звістку, викарбувавши ім’я ще одного Героя у скорботній Книзі болю. 17 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Водяне, Покровського району, Донецької області свій останній бій прийняв старший солдат, старший стрілець-оператор Микола Анатолійович Деркач. 50-річний воїн востаннє на щиті повернувся на малу батьківщину у с.Добра.
Микола Анатолійович Деркач народився 21 травня 1973 року в багатодітній сім'ї, в селі Добра.
У 1980 році пішов до 1 класу Добрянської середньої школи, яку закінчив у 1990 році.
Після закінчення школи працював у колгоспі ім.Горького.
З 01 вересня 1990 року по 28 червня 1991 року - навчався в Стеблівському професійно-технічному училищі №38, здобув спеціальність електромонтера.
З 23 травня 1991 року по 07 травня 1993 року - служив у армії.
24 травня 1993 року був призначений електромонтером 5 розряду в колгосп ім. Горького, де пропрацював до 2007 року.
У 1997 році - одружився. Разом з дружиною Галиною Олексіївною виховали двох прекрасних доньок - Ірину та Вікторію.
З 15 липня 2011 року по 01 червня 2012 року працював оператором у ТОВ «Златодар-Петроліум».
З 06 червня 2012 року до повномасштабного вторгнення працював у будівельній бригаді ТОВ «Кищенці».
У 2023 році під час проходження служби у лавах Збройних Сил України Микола Анатолійович набув статус дідуся - старша донька Ірина народила внука Макара, яким дідусь дуже пишався і безмежно любив його.
З перших днів війни був мобілізований до лав Збройних Сил України.
У військовій частині де служив Микола, серед побратимів мав заслужений авторитет, був гарним наставником для молоді, взірцем справжнього солдата.
Микола любив життя і багато хотів встигнути, але занадто рано ворожа куля його обірвала, не давши здійснитись його мріям.
Уся Маньківська громада розділяє страшний біль і невимовне горе, котре пронизує душі рідних і близьких, висловлює щирі слова співчуття родині… Нехай Господь прийме його у свої обійми, подарує вічний спокій зраненій душі та полегшить гіркоту утрати дорогої та рідної людини, нашого Захисника.
Біль від втрати сина, чоловіка, батька, брата не заживе ніколи. Але нехай Вас підтримує думка про те, що Микола віддав своє життя за рідну Україну, за свій народ, за кожного з нас з Вами і загинув, як справжній воїн, як справжній Герой на полі бою.
Спи спокійно, Солдате. Добрий, світлий спомин про хороброго, щирого патріота і захисника назавжди закарбується священною пам’яттю в серці кожного, хто його любив, шанував, знав.
Схиляємо голови і пам’ятаймо всіх, хто віддав життя за рідну землю, соборну та незалежну Україну.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА УКРАЇНСЬКОМУ ВОЇНУ МИКОЛІ, ЯКИЙ ЗАХИЩАВ РІДНУ УКРАЇНУ І КОЖНОГО З НАС З ВАМИ!
СЛАВА ЗСУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
