Повернувся на щиті: на Маньківщині попрощалися із полеглим Героєм-захисником Сергієм Кулиничом
Сьогодні минає 799-ий день війни від початку повномасштабного вторгнення, яке розпочала армія російської федерації проти України. Знову пекучий біль і гіркий смуток війни торкнувся нашої Маньківської громади, з яким неможливо змиритися та прийняти. Жорстока війна не перестає нагадувати про себе. Чорний ворон смерті знову приніс трагічну звістку, викарбувавши ім’я ще одного Героя у скорботній Книзі болю.
29 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни Донецької області, (1-ша Президентська бригада оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» свій останній бій прийняв сержант, навідник бойової машини БМП Сергій Леонідович Кулинич. 37-річний воїн востаннє на щиті повернувся на малу батьківщину у с.Кривець.
Кулинич Сергій Леонідович народився 14 лютого1987 року у селі Поташ, Тальнівського району.
У 2002 році Сергій здобув неповну середню освіту у Потаській школі.
У 2004 році закінчив одинадцять класів і здобув середню освіту у с. Мошурові.
Потім навчався у Херсонському мореходному училищі на судноводія торгового транспорту, який закінчив у 2007 році.
Строкову службу проходив в м. Біла Церква 72 бригада «Чорні Запорожці».
Після працював на цегельному заводі та в лісництві.
З 2017-2019 рр. проходив службу в лавах ЗСУ за контрактом у званні Сержант, навідник бойової машини БМП.
У 2009 році доля поєднала нашого Героя із дівчиною Оленою. Разом ростили діточок Софію, Олю та Олександра. Оля - солдат Військового інституту ім. Т.Г.Шевченка, рішення про військову службу приймали разом з батьком.
Після повномасштабного вторгення 06 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ.
З 13 березня 2022 року до дня загибелі проходив службу в Національній Гвардії України.
П'ять років віддав Сергій своєї молодості та здоров'я службі, а побачити Перемогу так і не судилося.
Схиляємо голови перед мужністю солдата, дякуємо за неоціненну жертву заради миру.
Сергій Леонідович за період служби отримав бойову нагороду, за участь в боях «Світлодарська дуга».
У військовій частині де служив Сергій був гарним наставником для молоді, взірцем справжнього солдата.
У мирному житті Сергій був дуже щирий, веселий, мав багато друзів, серед них користувався заслуженим авторитетом та повагою. Він любив життя і багато хотів встигнути, але занадто рано ворожа куля його обірвала, не давши здійснитись його мріям.
Уся Маньківська громада розділяє страшний біль і невимовне горе, котре пронизує душі рідних і близьких, висловлює щирі слова співчуття родині… Нехай Господь прийме його у свої обійми, подарує вічний спокій зраненій душі та полегшить гіркоту утрати дорогої та рідної людини, нашого Захисника.
Біль від втрати сина, чоловіка, батька, брата не заживе ніколи. Але нехай Вас підтримує думка про те, що Сергій віддав своє молоде життя за рідну Україну, за свій народ, за кожного з нас з Вами і загинув, як справжній воїн, як справжній Герой на полі бою.
Спи спокійно, Солдате. Добрий, світлий спомин про хороброго, щирого патріота і захисника назавжди закарбується священною пам’яттю в серці кожного, хто його любив, шанував, знав.
Схиляємо голови і пам’ятаймо всіх, хто віддав життя за рідну землю, соборну та незалежну Україну.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА УКРАЇНСЬКОМУ ВОЇНУ СЕРГІЮ, ЯКИЙ ЗАХИЩАВ РІДНУ УКРАЇНУ І КОЖНОГО З НАС З ВАМИ!
СЛАВА ЗСУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
