Маньківщина прощається з Героєм КОХАНОВСЬКИМ Олександром Васильовичем
Вже 1371-й день український народ мужньо протистоїть повномасштабній агресії російської федерації, яка підло принесла на нашу землю війну, смерть і невимовні страждання. Ворог, що прагнув підкорити Україну, залишає по собі зруйновані міста й села, осиротілі родини, тисячі понівечених доль та невимовний біль, що відгукується у серцях кожного з нас.
Маньківська громада, як і вся Україна, платить надто високу ціну за свободу — ми вже втратили 69 відважних земляків, які віддали своє життя, гідно виконуючи свій військовий обов’язок.
Сьогодні жителі громади зібралися, щоб провести в останню дорогу справжнього Героя і вірного сина України – КОХАНОВСЬКОГО Олександра Васильовича.
Його життя – це приклад відданості та честі. Він чесно виконував свій обов’язок, залишивши нам найцінніше – віру в Перемогу, любов до Батьківщини та пам'ять, яку ми нестимемо в серцях завжди.
Олександр Васильович Кохановський народився 2 листопада 1974 року в селищі Маньківка, де пройшли його дитячі та шкільні роки.
З 1995 року його життям стало місто Київ, де він працював, розвивався, створив сім’ю та виховував дітей.
У 1995 році він закінчив Дніпропетровське вище зенітне ракетне командне училище протиповітряної оборони, отримавши професію офіцера.
У 2002 році здобув другу освіту — на економіко-правовому факультеті, а згодом — ще й третю, пов’язану з архітектурою та будівництвом. Він ніколи не зупинявся у розвитку, прагнув знати більше, вміти більше і робити все на найвищому рівні.
Військова служба завжди була важливою частиною його життя - Олександр Васильович КОХАНОВСЬКИЙ був старшим лейтенантом, офіцером 101-ї бригади.
У 2022 році, коли на нашу землю прийшла біда, він добровільно повернувся до служби, щоб захищати Україну. Зробив цей вибір чесно, свідомо, з почуттям обов’язку та любові до Батьківщини.
Він був воїном честі. Тихим, але твердим. Спокійним, але рішучим. Людиною, яка завжди стояла на своєму місці й виконувала свою роботу до кінця.
Таким же він був і в житті.
Надзвичайно пунктуальний, вимогливий до себе й відповідальний.
Він навчив своїх дітей тримати слово, бути чесними, дорослими, самостійними.
При цьому був душею компанії — завжди знаходив, про що поговорити, умів підтримати, пожартувати навіть у найважчі моменти.
Його любили, його поважали, його пам’ятатимуть. Про нього говорять лише добрі слова — і це найбільша цінність, яку людина залишає після себе.
Найрідніші, кого він найбільше любив і заради кого жив, — це його родина: його пам’ять збережуть дружина Олена, донька Катерина та син Іван.
Сім’я була для нього опорою й сенсом. І сьогодні кожен із нас відчуває біль цієї втрати, але водночас — гордість за те, що мали честь знати таку людину.
Олександр Васильович пішов із життя 18 листопада 2025 року, проте його шлях не завершився. Він продовжується в його дітях, у спогадах близьких, у його службі, у його вчинках і в кожному серці, яке він торкнувся.
Уся Маньківська громада розділяє невимовне горе, котре пронизує душі рідних і близьких, висловлює щирі слова співчуття родині…
Вічна пам’ять і вічна слава воїну, батькові та чоловікові— Кохановському Олександру Васильовичу.
Нехай Господь прийме його душу та дарує йому спокій, на який він заслужив.
Слава Збройним Силам України! Слава Україні!
