У Маньківській громаді попрощалися з Героєм ДЯДЬОРОЮ Юрієм Анатолійовичем
Уже 1461-й день український народ мужньо протистоїть повномасштабній агресії російської федерації, яка підло принесла на нашу землю війну, смерть і невимовні страждання. Ворог, що прагнув підкорити Україну, залишає по собі зруйновані міста й села, осиротілі родини, тисячі понівечених доль та невимовний біль, що відгукується у серцях кожного з нас.
Сьогодні жителі нашої громади зібралися тут щоб провести в останню дорогу жителя с. Добра, справжнього Героя і вірного сина України – ДЯДЬОРУ Юрія Анатолійовича. Його життя – це приклад відданості та честі. Він чесно виконував свій обов’язок, залишивши нам найцінніше – віру в Перемогу, любов до Батьківщини та пам'ять, яку ми нестимемо в серцях завжди.
Дядьора Юрій Анатолійович народився 11 лютого 1977 року у багатодітній родині в с.Добра, в якій зростало 7 дітей, він був найменший.
У 1984 році пішов до 1 класу Добрянської школи.
У 1994 році після закінчення навчання, вступив до Буцького професійного училища, де здобув робітничу професію.
Працював у місцевому колгоспі.
Одружився, мав двох доньок.
У січні 2023 року був призваний до лав Збройних Сил Україні. Куп’янськ став його першим складним випробовуванням, далі – Суми, де отримав поранення. Але навіть перебуваючи у лікарняних стінах, він прагнув повернутися до своїх побратимів.
У 2025 році доля знову підкинула тяжке випробування – онкологія… 11 курсів хіміотерапій, 11 разів він переживав тяжкий біль та вірив, що переможе.
11 лютого 2026 року, перебуваючи у військовій частині, Юрію Анатолійовичу виповнилося 49 років.
12 лютого 2026 року – назавжди 49…
Він був воїном честі. Тихим, але твердим. Спокійним, але рішучим. Людиною, яка завжди стояла на своєму місці й виконувала свою роботу до кінця.
Він навчив своїх дітей тримати слово, бути чесними, дорослими, самостійними.
Його любили, його поважали, його пам’ятатимуть. Про нього говорять лише добрі слова — і це найбільша цінність, яку людина залишає після себе.
Найрідніші, кого він найбільше любив і заради кого жив, — це його родина: доньки Яна та Іванна, сестри Людмила, Ольга, Валентина, Ніна, Наталія та брат Михайло.
Юрій Анатолійович пішов із життя 12 лютого 2026 року у населеному пункті Златопіль Лозівського району Харківської області, проте його шлях не завершився. Він продовжується в його дітях, у спогадах близьких, у його службі, у його вчинках і в кожному серці, яке він торкнувся.
Уся Маньківська громада розділяє невимовне горе, котре пронизує душі рідних і близьких, висловлює щирі слова співчуття родині…
Вічна пам’ять і вічна слава воїну, батькові та братові — ДЯДЬОРІ Юрію Анатолійовичу.
Нехай Господь прийме його душу та дарує йому спокій, на який він заслужив.
Слава Збройним Силам України! Слава Україні!
