У Маньківській громаді попрощалися з померлим Героєм АРТЕМЕНКОМ Іваном Володимировичем
Сьогодні жителі нашої громади провели в останню путь свого земляка — людину, яка стала частиною великої історії боротьби українського народу за свою свободу.
АРТЕМЕНКО Іван Володимирович народився 09 листопада 1974 року в селі Харківка Маньківського району Черкаської області у звичайній сільській родині. Згодом сім’я переїхала проживати до села Кищенці, де він закінчив місцеву школу. Після - здобув освіту в технікумі міста Комсомольськ та отримав спеціальність «автомеханік». Працював водієм в автодорожній службі.
З часом Іван Володимирович переїхав до села Дзендзелівка. Тут він працював охоронцем у місцевому колгоспі, далі - робітником на цегельному заводі в ТОВ «Дзендзелівське», а згодом став далекобійником.
Виховав двох дітей - Анну та Артема.
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли на українську землю прийшла війна, коли російський агресор намагався зламати нашу державу, нашу гідність і нашу свободу, багато хто зробив свій вибір. Іван Володимирович також зробив свій — вибір справжнього чоловіка, справжнього патріота.
Він став до лав захисників України. Він залишив мирне життя, залишив звичні справи, залишив рідний дім і близьких людей. Він пішов туди, де було небезпечно, де було страшно, де кожен день міг стати останнім. Пішов не заради слави. Не заради нагород. А заради України.
Він воював за нашу землю. За наше небо. За наші домівки. За наших дітей. Він пройшов через те, що важко уявити тим, хто ніколи не був на війні. Через напругу, втому, втрати побратимів, через біль і випробування, які змінюють людину назавжди.
І попри все — він вистояв. Він виконав свій обов’язок перед державою. Після служби він повернувся додому. Повернувся з війни до рідної громади, до своїх людей, до тих, хто чекав його з надією і любов’ю. Але, на жаль, війна не закінчується для воїна в той момент, коли він залишає фронт. Вона продовжує жити в ранах — видимих і невидимих.
Він проходив реабілітацію, відновлював сили, намагався повернутися до мирного життя. Але серце, яке пройшло через важкі випробування війною, не витримало.
16 березня 2026 року на 52 році життя перестало битися серце АРТЕМЕНКА Івана Володимировича. Це велика втрата для родини, громади та всієї України.
Сьогодні ми змушені попрощатися з людиною, яка віддала частину свого життя для захисту України. Так, його смерть настала не на полі бою. Але всі ми розуміємо: війна забирає своїх героїв по-різному. І кожен, хто пройшов через її вогонь, заплатив надзвичайно високу ціну.
Сьогодні наша громада схиляє голови перед його життям, перед його мужністю, перед його вибором. Бо далеко не кожен здатен зробити такий крок — стати на захист Батьківщини, ризикуючи всім.
Немає слів, які могли б повністю передати той біль, який сьогодні відчувають рідні та близькі. Важко знайти слова, коли відходить людина, яка ще могла жити, працювати, мріяти, радіти життю поруч зі своїми близькими. Але сьогодні ми тут, щоб сказати найголовніше — ми пам’ятаємо, ми вдячні, і ми ніколи не забудемо.
Ми дякуємо йому за відвагу. Дякуємо за його службу. Дякуємо за те, що він був серед тих, завдяки кому Україна вистояла.
Це велика втрата для родини. Втрата для друзів, для побратимів, для всіх, хто знав його особисто.
Вічна пам’ять і слава Герою! Слава Господу Богу, який оберігає нас від усіх негараздів! Слава Збройним Силам України, які захищають нас від підлого ворога! Слава Україні!
