У Маньківській громаді попрощалися з загиблим Героєм КОВБАСЮКОМ Юрієм Станіславовичем
Вже 1505-й день український народ мужньо протистоїть повномасштабній агресії російської федерації, яка підло принесла на нашу землю війну, смерть і невимовні страждання. Щодня українці демонструють незламність і відвагу. Наші захисники на фронті стоять на передовій, ризикуючи життям заради кожного клаптика рідної землі. Вони не шукають слави, а обирають честь і обов’язок, захищаючи Батьківщину від агресора. Кожен день боротьби — це день мужності, солідарності та самопожертви.
Сьогодні жителі громади зібралися тут, об’єднані спільним болем і невимовною втратою, щоб провести в останню путь жителя нашої громади, нашого Героя — людину світлої душі, великого серця і незламного духу – КОВБАСЮКА Юрія Станіславовича.
Ковбасюк Юрій Станіславович народився 25 квітня 1986 року в селі Роги.
У 1992 році, як і всі однолітки, пішов навчатися до Рогівської школи. Після отримання загальної середньої освіти разом з батьком почав працювати у ТОВ "Прогрес".
У 2004 році був призваний на строкову військову службу. Після її закінчення, Юрій продовжив службу, підписавши контракт.
У 2007 році повернувся у рідне село - працював у столярній майстерні.
У 2010 році одружився, разом з дружиною Катериною виховували двох дітей - сина Романа та доньку Мілану.
З лютого 2025 року Юрій був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Його життя було простим і щирим, наповненим працею, турботою та любов’ю.Та найбільшою цінністю для нього була родина. Він був люблячим батьком двох дітей — турботливим, уважним, щирим. Він навчав їх бути сильними і добрими, поважати працю, любити свою землю.
Але прийшла війна… І разом із нею — важкий вибір, який він зробив. Він залишив звичне життя, роботу, дім, найдорожчих людей — і став до лав захисників України.
Він боровся за майбутнє своїх дітей, за мирне небо над Україною, за право кожного з нас жити вільно.
Та 01 квітня 2026 року Ковбасюк Юрій Станіславович загинув у м.Краматорськ Донецької області.
Сьогодні важко знайти слова, які могли б полегшити біль родини. Бо ця втрата — безмежна. Осиротіли діти… Осиротіла родина… Осиротіла Україна ще на одного свого вірного сина.
Тож від імені всієї громади висловлюємо щирі співчуття:
- мамі Любові Миколаївні;
- дружині Катерині;
- сину Роману та доньці Мілані;
- брату Вадиму;
родині, близьким і побратимам загиблого. Ми розділяємо ваш біль і сумуємо разом з вами.
Нехай Господь дарує спокій його душі. Нехай рідним дасть сили пережити це горе.
Дорогий наш воїне! Дякуємо тобі за все… За твою мужність. За твою відданість. За твоє життя, віддане Україні.
Вічна пам’ять і слава Герою! Слава Господу Богу, який оберігає нас від усіх негараздів! Слава Збройним Силам України, які захищають нас від підлого ворога! Слава Україні!
